МІСЦЕВІ "БРАТКИ" ВСЕРОСІЙСЬКОЇ ДЕМОКРАТІЇ

Брат - адепт, член масонской ложи, получивший в ней соответствующее моменту посвящение. (Соловьев О.Ф. Масонство. – Словарь-справочник. – М., 2001. – С.210).

«Давай, браток, - крикнул матрос-большевик Железняк, - мочи контру!» (Из народного фольклора).

Дуже смішно дивитися, як, вдаючи з себе прибічників діаметрально протилежних поглядів, чубляться нині між собою демократи й соціалісти. Причому роблять це із такою вдаваною щирістю, неначе забули, що всі вони – "одного батька діти", себто - породженя ворогів Слов'янського Світу, чиїм бажанням було знищити цей останній якими завгодно методами і за будь-яку ціну. Чи то власну газету "Правда" з рук ТУП більшовику Л.Д.Троцькому продати, чи то народ усілякими дурницями морочити...

Про зв'язок місцевих "державників" з марксизмом та прибічниками класової боротьби ми вже писали. Однак мала місце й ще одна "спільність" – з організаціями, яким спеціалісти дають визначення антихристиянських, спрямованих на глобальну руйнацію сім'ї, приватної власності, релігії та держави. Ім'я їм – масонські ложі, групи розенкрейцерів, товариства ілюмінантів – "іскрівців", котрі в останні півтисячоліття історії людства, прикриваючись гаслом "Свобода, рівність, братерство!", проникали в усі сфери життя суспільства, несучи з собою загибель та смерть. Або, як писав наш всесвітньо відомий земляк І.Я.Франко у своїму "Каменярі":

"Лупайте сю скалу! (тобто, певне, державу. – А.М.)
Ніхай ні жар, ні холод
Не спинять вас!
Лупайте в спеку, дощ і в холод,
Бо вам призначено скалу сесю розбить!"

А в усьому іншому, - «все хорошо, прекрасная маркиза, все хорошо!».

Якщо тільки цим словом можна назвати те, що тепер відбувається навколо нас!

Екскурс в минувшину

Вперше назва "франк-масон" або "масон" зустрічається у Європі ще в XI столітті, відносячись до виробничих артілей кваліфікованих мулярів, котрі, подорожуючи континентом, зводили в різних країнах католицькі собори та храми. Проте з часом кількість цих "пересувних бригад" зменшувалася, а їх релігійність деградувала, поступаючись місцем не лише різного виду духовним єресям, але й суто архітектурній крамолі, "завдяки" якій, скажімо, фасади багатьох церков континенту виявилися спаплюженими сюжетами, за своїми змістом та формою вельми далекими від Християнства. Ось як описує цю еволюцію видатний французький дослідник Ж.Бурнан: "У середні віки вся культура зосереджувалася у монастирях. Художниками були самі тільки монахи. Світські ж особи, навпаки, займалися лише полюванням та війною. Та коли монахів-живописців, зодчих та скульпторів виявилося недостатньо, поволі повинні були виникнути суто світські товариства каменярів і будівничих. Ці останні, в свою чергу, надбали собі назви "вільні муліри", або ж "франк-масони", головним чином – завдяки тим пільгам, що отримали від держави. Особливо їх чисельність зросла в так звану "готичну епоху". У XII ст. відбувається розквіт готики, котра впродовж найближчих 150 років підкорює собі все європейське мистецтво, даючи нам такі зразки власної довершенності, як Кельнський собор (зведення його розпочато 1248 року), церква "Notre Dame de Treve" (1277 р.), собор в Мейсені.

Самі мулярі з часом утворили тісно згруповану спільноту, де через посвяту передавалися таємниці ремесла і яка була дуже схожою на монастирські організації. Започаткувавшись у Франції за Короля Людовіка Дитяті, масонство такого класичного (й зовсім, на перший погляд, неполітичного) вигляду до XIII ст. перекочувало до Німеччини, де зусиллями якогось Ервіна Штейнбаха було мобілізоване на будівництво спочатку Стразбурського собору, а потім храмів у Відні, Цюриху та Ландсгуті. Для того, щоб вирізнятися з череди звичайних робітників, ці масони вже тоді групувалися в окремішні співдружності та гуртки, або ложі, що очолювалися Великою Стразбурзькою ложею.

Подібного типу товариства "вільних мулярів" приблизно тоді ж зародилися й в Англії, країні, де до їх складу почали вперше входити впливові особи, що не мали зовсім ніякого відношення до будівельних спеціальностей". А самі вищезазначені угрупування росли, образно кажучи, як гриби після дощу й настільки швидко, що вже "у 1829 році в усьому світі існувало 3 315 масонських лож, куди входило до 300 000 послідовників", у тому числі австрійський імператор Франц I, його рідний брат, принц Карл Лотарингський, король Прусії Фрідріх II, Генріх Бурбонський, принц Валійський, граф Клермонський, більшість князів тодішньої "Священної Римської Імперії Германської нації". Звісна річ, маючи такий кадровий потенціал та підтримку "сильних світу цього", масони, ці піонери світової "закуліси", були в центрі усіх революцій та збурень – від розколу єдиної колись Християнської Церкви на католицьку й православну частини (1054), епохи Відродження з її реанімацією найогидніших проявів язицтва, іконоборського руху в Нідерландських провінціях Іспанського Королівства (1565 – 1608) до громадянської війни у Великобританії (1640 – 1653), "ери Просвітництва", нечуваного за розмахом й жорстокістю демократичного терору у Франції (1789 – 1794), різного виду "національно-визвольних рухів" в обох частинах Західної півкулі. "Щоб відшукати ключі від усіх революцій, - зазначав з проводу подібного всесилля "нічних братів" або ж "дітей вдови" (а саме так почали називати масонів вже у позаминулому столітті) автор книги "Les Societes Secretes en Allemagne" (Париж, 1819) Ломбар де Ландр, - від убивства Карла I до знищення Людовіка XVI, доводиться перш за все звертатися до втаємничених масонських товариств. Червона фригійська шапочка, котра 1793 року стала емблемою французьких якобінців, була також головним вбранням британських прибічників Олівера Кромвеля".

... Каламутна хвиля цієї деструктивної могутності, на жаль, досить швидко перекинулася й через кордини тієї держави, яка вже з першої половини XVIII століття називалася Російською Імперією...

На вітчизняному грунті

Існує думка, що на території, которими володіли тоді Москва та Санкт-Петербург, масони проникли ще за часів Петра I. Але враховуючи той факт, що їх перебування тут до 1731 р. документально не підтверджується, ми будемо вважати датою появи цих "слуг пітьми" на російських теренах лише перший рік царювання Імператриці Анни Іоанівни.

Впродовж 1735 – 1739 років політична поліція Росії, - Таємна Канцелярія, викрила декілька антидержавних змов, а також факти переходу окремих Православних в інші віросповідання. Заколотників знешкодили, винних покарали, й - що саме головне! – слідчі отримали стовідсоткові докази того, що організатори "цих вельми неприємних речей" знаходилися поза межами держави.

На берегах Неви перша масонська ложа з'явилася у 1750 р. Прикриваючись гаслами про необхідність розвитку місцевої освіти, науки та культури, її члени розгорнули у "Північній Пальмірі" настільки бурхливу діяльність, що незабаром впали в вічі російських спецслужб.

На початку 1762 р. один з ініціаторів Французької буржуазно-демократичної революції граф Сен-Жермен, постійно відвідуючи столицю Російської Імперії, "відігравав непомітну, але дуже важливу роль у подіях, пов'язаних із сходженням на Престол Катерини II" – саме так деякі обережні сучасники, вдаючись до езопової мови, називали насильницьке зречення та вбивство її попередника, Царя Петра III. Це ж підтверджує й В.І.Лонгінов в роботі "Новіков і московські мартіністи", а також маркграф Е.Аншпахський, котрий у 1774 р. був свідком зустрічі в Нюрнберзі зазначеного "борця за свободу" з "головним мотором цієї змови", графом Орловим, в ході якої останній називав масона Сен-Жермена "caro padre" й казав, що він "багато зробив для успіху нашого перевороту".

В період з 1773 по 1777 роки в Москві створюються "Філадельфічне товариство" та "Єввін клуб" на чолі з вітчизняним сановником П.І.Меллісіно, чиї адепти, за агентурними свідченнями, "вдавалися до сатанізму й нечуваних збочень". Звичайно ж, роблячи все це під прикриттям розмов про "вільність людської природи".

«Хрустальная ваза разбилась!»… Саме такий девіз-наказ отримали всі ложі Росіі після того, як у 1783 – 1786 роках царські "бійці невидимого фронту" розорили декілька їх мурашиних гнізд. Ось і розбіглись "братки", мов таргани, хто куди, а один з них, М.І.Кутузов, майбутній "герой" кампанії 1812 року та фельдмаршал, аж на Сені опинився. Примудрившись, поруч з поглибленням власних окультних знань, ще й прийняти участь у сумнозвісному штурмі Бастилії.

За свое коротке правління (1796 – 1801) Імператор Павло I пройшов шлях від ліберального опонента своєї матері до Самодержавного Володаря 1/6 частини Земної кулі, помітною віхою на якому був Маніфест про заборону "масонам країни, добре відомим поліції, відкривати нові ложі без особливого на те дозволу". За що в останню мить власного життя зазнав жахливих катувань з боку намовлених розенкрейцерами змовників, чий мозок був добряче закаламучений алкоголем.

У 1822 р. Олександр I віддав наказ про повну заборону в Росії масонства. Однак минуло трохи часу, і у грудні 1825 року "вдячні прибічники демократії" підняли заколот на Сенатській площі Санкт-Петербургу, ініціатори якого планували а) знищити всю Династію Романових, б) ліквідувати Монархію, в) розчленувати країну щонайменше на 15 автономних частин.

На Олександра II – Визволителя за все його життя було здійснено понад 15 замахів. Звісна річ, оскільки є різні люди, серед них можуть виявитися й ті, хто не бачив іншої форми боротьби з Самодержавством, окрім збройних акцій. Однак той лист, що його надіслав революціонер міжнародного масштабу Ф.Піа до Д.Гарібальді 1 березня 1880 року з приводу якогось Гартмана – Мейєра, котрий у вересні 1879 р. намагався зірвати царський потяг під Москвою, навіть з цієї точки зору настільки зухвалий у своїй відвертості, що його варто навести повністю: "Мій старий друже! Останній замах на російського деспота підтверджує твій легендарний вислів: "Пролетарський Інтернаціонал є сонце майбутнього!". Всі, від першого монарха до останнього міністра республіки, повинні так чи інакше щезнути. Тепер вам потрібно приєднати ваш голос до голосів французьких соціалістів заради протесту проти видання російській поліції з Парижу нашого хороброго друга Гартмана. Французька територія повинна стати недоторканною для вигнанців, котрі, на зразок вам, намагаються силою зброї встановити світову справедливість та соціальну республіку. Політичне вбивство є запорукою успіху революції. Всі справжні республіканці – Агезилас, Мілано, Пієттрі, Орсіні, Піаноррі, Монті, Тоньєтті, Гедель, Нобілінг, Монказі, Пассанте, Соловьйов (стріляв у царя в 1878 р.- А.М.), Отеро, Гартман – мученики, яким вклоняються народи. Не товаришам Гартмана місце на засланні в Сибіру, а всьому християнському духівництву!".

20 жовтня 1894 року у розташованому на південному березі Криму Лівадійському палаці помер Цар Олександр III Миротворець. Говорять, що відбулося це після тривалої хвороби, важко, але "мирно". Однак дехто з очевидців чув, як один з придворних лікарів Імператора, схилившись над ним в передостанню мить його земного існування, зловтішно прошепотів: "Ваша Величність! Ви помираєте, й саме ми, масони, прирікли Вас на цю жахливу смерть!".

Що ж стосується могутности лож у 1905 – 1907 роках, а також в лютому-жовтні 1917 р., то її краще за все ілюструють спогади охоронниці архівів російського масонства у 1906 – 1957 роках Є.Д.Кускової, частину з яких ми дозволимо собі навести мовою оригіналу: «Цель масонства – политическая, работать в подполье на освобождение России.

Почему выбрана была такая форма? Чтобы захватить высшие и даже ПРИДВОРНЫЕ круги. Князей и графов было МНОГО. Вели они себя изумительно: на Конгрессах некоторых из них я видела. Были и военные – высокого ранга.

Движение это было ОГРОМНО. Везде были свои люди. Такие общества, как Вольно-Экономическое, Техническое, были захвачены целиком. В земствах тоже самое.

До сих пор тайна ОГРОМНА. К февральской революции ложами была покрыта вся Россия.

К 1917 году КАДРЫ были готовы. В обеих столицах думцы, профессора, дипломаты, члены Военно-Промышленного Комитета, члены Земского и Городского союзов, адвокаты, военные, «общественники» поздравляли друг друга: их день наставал» (70).

…Як тут не згадати лікаря Преображенського із знаменитого Булгаківського "Собачого серця" з його крилатим висловом про те, що найстрашніша розруха завжди відбувається в людській голові.

Й щиро поспівчувати "Керенському й кампанії", котрі, докладаючи зусиль до руйнації царизму, навіть на здогадувалися про те, що «рубят сук, на котором сидят»…

"Ближче до рідної землі!"

Можуть зауважити: "наша країна – не Росія", й те, що мало місце у північного сусіда, зовсім не властиво українцям. Звичайно, вигадкам немає меж, однак факти – вперта річ, а вони свідчать – масонство на просторах від Капрат до Чорного моря було розповсюджене не менше, аніж в цілому по Імперії. Маючи завданням відірвати Південно-Західний край, Мало- та Новоросію від інших частин держави.

У 1837 – 1839 роках в щойно створеному в "матері міст руських" університеті Святого Володимира виникло декілька підпільних гуртків, члени яких намагалися, прикриваючись гаслом "відродження Речі Посполитої від моря й до моря", звільнити "багатостраждальний народ свій від кацапського гніту". Й все було б нічого, аби допитливі співробітники Третього віддлення Його Імператорської Величності Канцелярії не встановили, що керівниками "палкого місцевого юнацтва" являються ілюмінанти з Варшави.

С іншого боку, викуплений на волю у свого пана, поміщика Енгельгардта, за сприянням Імператриці Олександри Феодорівни та вихователя Наступника Престолу поета В.О.Жуковського, "класик" української літератури Т.Г.Шевченко, замість того, щоб вдосконалювати свою майстерність, у 1843 році, отримавши посаду викладача малювання у згадуваному нами вищому навчальному закладі на берегах Дніпра, вирушив до Малоросії, - балакати з пирятинськими "мочемордою" Закревським та шевцем Сенгілом, провівши в цих "інтелектуальних заняттях", про які громадськість Києва згадували ще й у 1870-х рр., майже цілу п'тирічку. Поєднуючи ті бурхливі розваги з перебуванням у складі так званого Кирило-Мефодіївського товариства – організації, котра як за стуктурою, так і за змістом була типовою масонською ложею, що ставила перед собою завдання а) скасувати кріпаччину, б) звільнити українців від російських утисків, а інші слов'янські племени – з під влади тих держав, у складі яких вони перебували, в) перебудувати світ на федеративних засадах.

Як відомо, на початку 60-х років ХІХ ст. в більшості регіонів сучасної України діяли так звані "громади" – специфічна форма місцевої конспіративної активності, котрі, в залежності від розмірів та впливу на оточуюче суспільство, займалися чи то суто культурологічною роботою (Чернігів, Полтава, Єлисаветград), або ж перетворилися "в таємні клуби з широкими політичними сподіваннями", до складу яких, на кшалт Києва, входили М.П.Драгоманов, О.Ф.Кистяківський, П.П.Чубинський, П.І.Житецький, К.П.Михальчук та інші. Саме в цьому середовищі мали величезну популярність такі, виконувані у супроводі гітари, людожерські пісеньки, як:

Гей, не дивуйте, добрії люди,
Що на Вкраїні повстало;
Там за Дашевим, під Сорокою,
Множество ляхів пропало.
Сам Перебийніс просить немного,
Сімсот козаків з собою,
Рубає ляхам голови з плечей,
А решту топить водою.
Ой пийте, ляхи, води калюжі,
Води калюж болотніїх,
А що пивали на тій на Вкраїні
Меди та вина ситнії.

Саме для нього, шляхом калькування маршу "Jeszcze Polska nie zginela", було написано гімн "Ще не вмерла Україна".

Приблизно до 1909 року провінційні масони в Російській Імперії діяли в межах різного роду аморфних структур, зовні мало пов'язаних між собою. Але вже у 1910 р. всі вони були розпущені, звільнивши місце єдиній ложі «Великий Восток Народов России». До складу якої увійшли також і "батьки – засновники вітчизняної демократії та свободолюбства", які у власних діях керувалися такою, наприклад, інструкцією від 21 грудня 1919 року: "Міжнародне масонство, що з палким схваленням зустріло звістку про падіння царату й з величезною симпатією спостерігало за визвольними змаганнями російського народу, повинно з абсолютною неупередженністю разглянути історію російської пролетарської революції, доктрини та методи республіки Рад, акції більшовицького уряду і отримані ним результати. Вдаючись до цього дослідження, масонство повинно зпівставити практику більшовизму з власними ідеалами та принципами Французької революції, викладеними в Декларації прав людини та громадянина".

"Хазяї" та їх поплічники

Читаючи ці слова, дехто з нас, вочевидь, потішатиме себе роздумами про те, що то, мовляв, європейці, котрих ані голодомор, ані ленінсько-сталінські репресії не торкнулися, могли таке писати, а наші люди, що на власній шкурі пізнали всі "позитиви" комунізму, на таке не здатні. Відразу ж мусимо розчарувати подібного типу "оптимістів": саме вітчизняні "факелоносці справедливості" накоїли своїму народові стільки лиха, перед яким злочини монголо-татар – просто дитячі забавки.

Після лютого 1917 року, коли влада буквально впала до ніг революціонерів, на Україні, змінюючи одне одного з калейдоскопічною швидкістю, промайнули спершу – Центральна Рада, потім – Гетьманат, а ще трохи пізніше – Директорія. Й дивна річ: аналізуючи практичні кроки даних установ, ми знаходимо в них повну видсутність здорового глузду, котрий підмінявся порожньою балаканиною, соціальною мімікрією, розвалом армії, економічною стагнацією, зовнішньополітичною ізоляцією, культурною розрухою. Єдине, на що спромоглися дані "влади", була шаленна українізація за принципом: "Подалі від власного минулого, від клятої Росії, від усього московского!" й пов'язані з нею репресивні заходи проти тих, хто думав не так й бажав жити інакше.

Зараз в це важко повірити, але такі слова, як "чекати", "пропонувати", "тримати", "яскраво", "образа", "війна", "підручник", "учень", "на розі", "аркуш", "бридкий", "брудний", "вабити", "вибух", "виконання", "віч-на-віч", "влада", "гасло", "єдність", "здолати", "злочинність", "зненацька", "крок", "мешкати", "мусити", "недосконалість", "оточення", "отримати", "переконання", "виконання", "перешкоджати", "потвора", "прагнути", "розмаїття", "розпач", "свідоцтво", "скарга", "старанно", "улюблений", "уникати", "цілком", "шалений" та десятки тисяч їм подібних, котрі увійшли, як то кажуть, «в нашу кровь и плоть», не мають ніякого відношення ні до малоросійського наріччя, ні до української мови. Являючись не чім іншим, як запозиченнями з чужих для нашого вуха говірок, що їх силоміць нав'язували співвітчизникам, за які кістьми лягали такі клеврети світової демократії, як Ю. Сірий, І. Стешенко (майбутній міністр освіти у складі Центральної Ради), Д.Дорошенко (міністр іноземних справ при П.Скоропадському), О.Саліковський (петлюрівський голова МВС), М.Шаповал (один з міністрів Директорії), О.Жуковський (військовий міністр УНР), С.Маркотун («председатель всех местных масонов»).

В той же самий час характеру громадянської війни набули переслідування десидентів. Так, саме при ЦР, котра існували тоді під орудою М.С.Грушевського, на Україні було позакривано всі російськомовні видання. За гетьмана Скоропадського, якого чомусь традиційно вважають мало не білим, "державна варта" (себто – тодішня служба безпеки) не лише активно боролася з денікінським підпіллям, але й переслідувала етнічних великоросів, які, мовляв, всі більшовики й мусять негайно виїхати "до червоної Москви, де їм не буде чого не те що їсти, але й навіть чим велику нужду справляти". А за часів очолюваної С.Петлюрою тієї ж Директорії типи на зразок Є.Коновальця (комендант м.Києва), Чайковського (тодішній очільник МВС) та Ковенко (голова Української Надзвичайної Слідчої Комісії, чий "офіс" розміщувався в готелі "Марсель" на Бібіковському бульварі), за вельми короткий час примудрилися а) розстріляти декілька тисяч осіб (в тому числі - героя Першої Світової війни, командира 10-ї кавалерійської дивізії графа Ф.А.фон Келлера та його ад'ютанта, кавалергарда Пантєлєєва), б) сотні власних противників відправити на заслання до Галичини. І пояснюються всі ці злочини лише тим, що як згадуваний нами вище Грушевський, так і Скоропадський з Петлюрою були масонами, тими, для кого Реставрація тоді на цих землях спокою та порядку унеможливлювалася за визначенням.

...25 травня 1926 року о 15.00 на одній з малолюдних вулиць Парижу сьомома пострілами впритул якийсь Самуїл Шварцбард, трохи пізніше повністю виправданий французьким судом, обірвав земне життя С.В.Петлюри.

«За что боролся – на то и напоролся!» - казали з цього приводу одні. Інші ж, сторожко озираючись на всі боки, шепотіли: "Він спочатку служив масонам, а потім увійшов в конфлікт з їхнім орденом! Тим самим, що свого свого часу зробив більш слухняного Юзефа Пілсудського президентом Польщі!"...

Олександр Машкін

"ЦАРСКIЙ КIЕВЪ"  18.06.2015

Главная Каталогъ

Рейтинг@Mail.ru