«НАДЗИРАТЬ НЕУСТАННО»:
КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ ТОВАРИСТВО
Й ТРЕТЄ ВІДДІЛЕННЯ ЙОГО ІМПЕРАТОРСЬКОЇ ВЕЛИЧНОСТІ КАНЦЕЛЯРІЇ

Враги Императора всегда погибают!

В першій половині XIX ст. у межах Південно-Західного краю, Мало- та Новоросії першою «структурою», члени якої намагалася зруйнувати наявну систему Самодержавної влади безпосередньо за допомогою гасла про «кончу потребу загальноплемінного згуртування слов’ян», було так зване «Кирило-Мефодіївське товариство» (далі – просто КМТ)1. Не торкаючись самої історії виникнення2 та етапів функціонування його, зазначимо, що місцева адміністрація вперше дізналася про існування такої інституції 3 березня 1847 р. завдяки доповідній записці студента Університету Святого Володимира Олексія Михайловича Петрова (1827 – 1883)3 на ім’я попечителя Київського учбового округу, генерала О.С.Траскіна (1805 – 1855). Торкаючись обставин, котрі сприяли входженню його у революційне середовище, Петров зазначає про те, що, повернувшись до Києва від поміщика Ханикова 1 листопада 1846 р. й не бажаючи переобтяжувати власною присутністю свого родича, професора математики тамтешньої Духовної Академії Подгурського, він «в той же день віднайшов собі квартиру у Старому Києві, в будинку протоієрея Андріївської церкви Завадського». Тут, окрім нього, проживали ще два службовця з канцелярії Київського генерал-губернатора Бібікова, причому в сусідній по відношенню до помешкання самого Петрова кімнаті, що її займав чиновник на прізвище М.І.Гулак, пізніми вечорами регулярно збиралися люди й велись розмови «в дусі ідей свободи, рівності й братерства». На одній з таких «інтелектуальних оргій», де були присутні поміщик Савич, студент Навроцький та професор Костомаров, зайшла мова «стосовно кращого республіканського устрою для Росії». Петров чув, як згадуваний вище Савич, називаючи Самодержавство устроєм, котрий ввів у країні тиранію «китаїзму», закликав до негайного повалення Монархії з метою «вивільнення народного духу» засобами більш рішучими, ніж це у 1825 р. намагалися зробити так звані «декабристи». Запорукою ж успіху майбутнього виступу Савич вважав «чисельні помилки уряду» та усвідомлення революціонерів в необхідності спиратися у власній боротьбі з царатом на такі стратегічно важливі пункти, як Київська фортеця. Через декілька днів, маючи спільний стіл у господаря будинку, Петрову, за його власними показами, вдалося особисто познайомитися із Гулаком, який вдався зпростовувати перед ним ті ліберальні погляди Савича, якими сам напередодні відверто захоплювався. Однак Петров, зрозумівши всю оманливість «монархізму» свого співбесідника, почав, у свою чергу, переконувати Гулака, що «за республіканського устрою більшість людей живе краще». У відповідь на що цей останній, вже маючи Петрова за свого, розповів йому про те, що 1) людей, котрі мріють про повалення Династії Романових, дуже багато не тільки всередині країни, але й за кордоном, 2) всі вони належать до чисельного, розгалуженого й добре організованого товариства, що має власну символіку з написом «В ім’я Святих Кирила та Мефодія», 3) центром даної організації, чиї адепти багато подорожують Імперією, є Москва, 4) «кирило-мефодіївці» мають власний Статут, з якого тоді ж, завдячуючи наївності Гулака, Петрову вдалося зняти повну копію. Подальші зустрічі з уже відомим Савичем допомогли Петрову дізнатися про те, що змовники планують залучити до своїх антиурядових намірів вихованців місцевих військово-учбових закладів, а контакти зі студентом Навроцьким - отримати інформацію стосовно тих періодичних видань, що ними користувалися «братчики». Серед яких зустрічаємо написаний популярною мовою «Закон Божий» (з провокаційними твердженнями про те, що всі біди народу походять від покори його Верховній Владі та перекрученням змісту Євангельських текстів: «Воздадите Кесарево Кесареви, а Богово Богови» й слів Апостолів: «Несть власть аще не от Бога»), чотири вірші Т.Г.Шевченка протизаконного змісту, рукопис «твору» самого Навроцького про гайдамаків (за допомогою якого революціонери думали «вселяти бойовий дух в жителів Малоросії») та окремі томи «Актов, относящихся к истории Западной России». Крім того, Петров отримав досить точні відомості й стосовно того, куди роз’їхалися усі відомі йому революціонери4.


1 Працюючи над даною темою, ми зустріли тільки одне варте уваги заперечення такої, умовно кажучи, - розширеної, характеристики даного революційного осередку. «В Киевском университете, - відмічав з цього приводу тодішній начальних всіх «голубих мундирів» Імперії, граф О.Ф.Орлов у своєму листі до намісника Царства Польського І.Ф.Паскевича від 18 квітня 1847 р., - русские не занимаются идеею славянства; польские уроженцы имеют свою цель, - восстановить польское королевство по Днепру и Южной Двине; но они ограничиваются одними словами и надеждами; более же действуют малороссияне, которые желают прежней гетьманщины; если возможно, в независимости от прочих славянских племен. Этот перевес деятельности малороссиян так велик, что общество почти потеряло из виду главную цель – соединение всех славянских племен – и заботилось только о Малороссии, ее народности, языке и даже независимости». – Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.56.

2 Тут зазначимо лише, що ініційоване воно було особами, далеко не бідними, саме тими, чиє майнове становище свого часу вже відомий нам агент російської політичної поліції Шервуд характеризував Імператору Олександру I-му словами «С жиру бесятся, как собаки!». Це ж підтверджує у листі до свого однодумця Гулака від 14 квітня 1846 р. й «мефодіївець» Білозерський: «Я не могу жаловаться на свою службу, меня, слава Богу, полюбили и довольны мною; мне никто не мешает, но только труда много на первый год, а на второй я буду, кажется, недолго или к вам в Киев, или что скорее — за границу, собрав денег, которых стало бы на год. А их положено мне много: 2000 рублей ассигнациями весьма довольно» - Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.100. Між тим фінансоваі документи самого Третього Відділення свідчать про те, що матеріальне становище його співробітників не завжди було настільки ж блискучим, як положення усіх тих революціонерів.

3 Чий батько, уродженець Єленського пов. Смоленської губернії, племінник генеральші Пассек Михайло Петров, ветеран російсько-турецької війни 1828 – 1829 років, впродовж 1833 – 1844 рр. «служил безотлучно в Корпусе Жандармов при штаб-офицерах Киевском, Черниговском и Курском, где и скончался в чине капитана». – Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.267 – 269, 276)

4 Див.: Матеріяли до історії Кирило-Мефодіївського брацтва. – Признання кирило-мефодіївців. – Приладив до друку М.Грушевський. – Київ, 1915. – 156 С. – С.7 – 11; Т.Г.Шевченко. Документи і матеріали до біографії (1814 – 1861). – К., 1975. – С.146 - 149.

Однак ці свідчення, спираючись на які, вітчизняна жандармерія могла б оперативно знешкодити змову, потрапила до рук «голубих мундирів» далеко не відразу. Зокрема, на початку весни 1847 р. студентом Петровим ще займалися вже відомий нам «попечитель учебного Округа, Свиты Его Величества генерал-майор Траскин», а також його перший помічник на ниві виховання молоді, колезький радник М.Юзефович, котрі й сам «донос» цього останнього підписали, й допит 9 березня в тому ж таки Києві провели5. Ще через п’ять днів, «з метою встановити особовий склад цього злочинного товариства», з ним працював керівник генерал-губернаторської канцелярії, дійсний статський радник Пісарєв6. Й лише 17 березня Київський військовий, Подільський і Волинський генерал-губернатор Д.Г.Бібіков повідомив, нарешті, про вчинок студента Петрова тодішнього начальника Третього Відділення й Шефа Жандармів О.Ф.Орлова (1786 – 1861)7.

Перейнявши до власної компетенції справу кирило-мефодіївців, політична поліція Імперії діяла блискавично8. Вже 17 – 18 березня 1847 р. граф Орлов ініціює, а «Государ Наслідник-Цесаревич Олександр Миколайович» (майбутній Імператор Олександр II. – О.М.) власною резолюцією затверджує постанову про терміновий арешт «мефодіївця» М.І.Гулака, причому тоді ж на столичній квартирі цього останнього було вчинено трус, що супроводжувався одним досить цікавим інцидентом: «18 березня 1847 р., - йдеться в одній із службових довідок центрального апарату Третього Відділення, - при затриманні колезького секретаря Гулака в його квартирі у Санкт-Петербурзі знаходилися пристав 2-ї Адміралтейської частини Андрій Юнкер й декілька поліцейських службовців. Вже після арешту Юнкер наказав ще раз оглянути всі місця в означеній квартирі, завдяки чому поліцейські служителі знайшли у відхожому місці злочинний рукопис «Закон Божий», кинутий туди самим Гулаком. За це призначено винагороду: часному приставу Юнкеру, - 200 руб. сріблом, а поліцейським служителям, - по 15 руб. сріблом. Цей рукопис через обер-поліцеймейстера доправлений у Третє Відділення»9. 18 березня 1847 р. головний спецпризначенець країни отримує від жандармів Києва антиурядовий «твір» П.О.Куліша «Січові гості. Споминка старого діда», 22 березня їм же остаточно формується «Журнал дій III – го Відділення по цій справі» й готується спеціальна доповідь Цареві. 22 – 23 березня, в тісній співпраці з Міністром фінансів Ф.П.Вронченко та керуючими Західних митних округів Імперії вживаються заходи по затриманню, в разі повернення їх з-за кордону, «братчиків» Куліша, М.І Савича та Ф.В.Чижова, а впродовж 27 – 31 чисел того ж таки місяця віддаються накази про арешти й переведення «з речами» до Санкт-Петербурзької жандармерії їх «колег» по змові Т.Г.Шевченка, М.І.Костомарова, І.Я.Посяди, О.В.Марковича, О.Д.Тулуба, Г.Л.Андрузького, В.М.Білозерського та О.О.Навроцького10. 28 березня, узагальнюючи перші отримані з місць відомості11, той же граф Орлов доповідає Імператору Миколі I-му про виконану ним самим та його підлеглими роботу, особливо наголошуючи при цьому як на обставинах затримання винних, так й на спроби їх очільника, М.Гулака спочатку, - обдурювати, а потім – плутати слідство12. 3 квітня, спеціальним відношенням О.Ф.Орлова до Головнокеруючого Поштовим департаментом В.Ф.Адлерберга, вводиться регулярна перлюстрація листів, «які надходитимуть з-за кордону М.І.Савичу, П.О.Кулішу, Ф.В.Чижову і чиновнику канцелярії Київського генерал-губернатора М.А.Рігельману»13. А ще через півтора місяці у Третє Відділення було доправлено останнього «кирилівця» Ф.В.Чижова, причому дану процедуру свого часу так описував директор Департаменту зовнішньої торгівлі Міністерства фінансів Д.С.Язиков: «Цілком таємно, Його Прєвосходительству Л. В. Дубельту. 17 травня 1847 г., № 494. Милостивий государ Леонтій Васильович! Чиновник з особливих доручень при начальникові Радзивілівської митної округи титулярний радник Остен-Сакен надав мені разом із донесенням своїм від 16-го цього травня квитанцію, видану йому 14 травня за № 780 з III Відділення В.Й.І.Величності Канцелярії про успішну доставку їм затриманого на кордоні дворянина Федіра Чижова із усіма бувшими при ньому паперами, запитує дозволу повернутися для виконання своїх посадових обов’язків у Радзивілів. З цієї причини звертаюся до Вашого Прєвосходительства с покірливим проханням повідомити мене, чи не мається по лінії Третього Відділення Й.І.В.Канцелярії якої-небудь перешкоди для дозволу пану Остен-Сакену відправитися нині із Санкт-Петербургу на теперішню його посаду. Покірно прошу Вас, милостивий государ, прийняти запевнення в моїй абсолютній повазі до Вас й відданості»14. Про те, що розслідування справи КМТ вимагало координації зусиль місцевих філій Третього Відділення з митницею та Корпусом прикордонної варти Імперії свідчить й датований 20 березня 1847 р. лист високопосадовця з числа «голубих мундирів», генерал-лейтената Леонтія Васильовича Дубельта на адресу директора Департаменту поліції виконавчої Міністерства внутрішніх справ Росії В.В.Оржевського15.


5 Більш детально про це див.: Збірник памяті Тараса Шевченка (1814 – 1914). – Киев, 1915. – С.111 – 113.

6 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.22, 28 – 29.

7 Цит. по: Т.Г.Шевченко. Документи і матеріали до біографії (1814 – 1861). – К., 1975. – С.152 – 153.

8 Відразу ж після ліквідації Товариства чиновник особливих доручень Третього Відділення, камер-юнкер М.А.Кашинцев, отримав завдання збирати й аналізувати дані про діяльність слов’янофілів в межаж усієї Російської Імперії і за кордоном. – Більш докладно про це див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.296 - 303.

9 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С. 22, 32, 33, 39 – 40, 129.

10 Матеріяли до історії Кирило-Мефодіївського брацтва. – Признання кирило-мефодіївців. – Приладив до друку М.Грушевський. – Київ, 1915. – 156 С. - С.13 – 26; Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.24, 28, 30 – 31, 32, 369 - 370.

11 Остаточну, більш розширену й скріплену підписом генерал-лейтенанта Л.В.Дубельта, доповідь з приводу Кирило-Мефодіївського товариства, що включала в себе пункти «Об Украйно-славянском обществе», «Донесение Петрова», «Арестование прикосновенных лиц», «Важность дела, представлявшаяся по первоначальным сведениям», «Следствие открыто», «Украйно-славянское общество», «Возмутительные рукописи», «Лица, приближающиеся к Украйно-славянскому обществу», «Лица, виновные в преступлениях, отдельных от Украйно-славянского общества», «Общие выводы», «Решение дела», Шеф Жандармів подав Імператорові трохи пізніше, 26 травня 1847 року. – Див.: Русский Архив. – 1894. - №7. – С.335 – 347. Вцілому ж досвід вітчизняної політичної поліції по цій справі було узагальнено в датованій серединою січня 1854 року спеціальній довідці Третього Відділення «Про славянофильство в России», в одному з пунктів якої зазначалося про те, що приклад КМТ «обнаруживает, что славянофильство может принять и преступное направление» - Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.321 – 324.

12 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.33 - 38.

13 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.40, 46 - 47.

14 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.49.

15 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.57.

В ході роботи над викриттям протизаконної діяльності кирило-мефодіївців жандарми столиці Імперії, використовуючи інформацію, надану їх колегами з Південно-Західного краю, та свідчення зарубіжної агентури, оперативно встановили попередників, взірців, ідейних натхненників та ймовірних фінансистів цієї на перший погляд вельми самостійної революційної спільноти. Котра, на догоду владним колам Британії та Франції, зусиллями А.Чарторийського, вченого-емігранта Міцкевича та австропідданого Шафарика, на гроші заможніх поляків, сербів, чехів, румелійських болгар й босняків збиралися розчленувати увесь слов’янський світ Європи щонайменше на 4 частини (названі, за прикладом тогочасної Північно-Американської держави, штатами)16.

Досить швидко було виявлено й той «інтелектуальний запас», на який у власних «теоретизуваннях» спиралися молоді «перебудовники» самодержавної Росії. Можна скільки завгодно довго говорити про їх розумову винятковість та не аби який освітній рівень, проте наявний у нашому розпорядженні жандармський документ від 1 травня 1847 року, що його досить умовно можемо назвати «Переліком книг та інших матеріалів, вилучених у кирило-мефодіївців» й де знаходимо (навіть з урахування доданого пізніше твору Міцкевича «Книга народу польського і пілігримства польського») менш ніж 10 позицій, цієї тези, на жаль, не підтверджує. «До Міністра народної освіти, - читаємо в ньому, - варто було б відправити знайдені при общуках «братчиків»:1.Три друковані книги Куліша: «Повесть об украинском народе», «Украина» и «Михайло Чарнышенко»; 2.Друковану книгу віршів Шевченко; 3.Зошит «Закон Божий», переведений і написаний Костомаровим; 4.Рукопис, що являє собою своєрідне пояснення статуту Слов’янського товариства, написаний Білозерським; 5.Листок про панславізм, написаний Костомаровим, а також три листки, відібрані в нього ж, на яких записані заборонені твори, в тому числі, - й «Сон» Шевченки; 6.Відбиток печатки Костомарова»17. Саме тому, певне, й загальна кількість документів у самій справі КМТ після її остаточного закінчення жандармами також ніколи не перевищувала 30 одиниць – від «Выписки из замечательных бумаг, найденных у адъютанта Костомарова» й до протоколу останнього допиту Білозерського 19 травня 1847 р.18.

Знаючи про схильність революціонерів усіх ґатунків до символізму навіть в його паталогічних проявах, а також підозрюючи їх у сліпому мавпуванні ліберально-європейських «взірців», Третє Відділення, окрім суто «програмної» та «книжкової» експертиз, ініціювало ще й, так би мовити, - «персональний огляд» затриманих за підозрою у приналежності до Кирило-Мефодіївського товариства. В ході якого, зокрема, ні на кому із затриманих не було виявлено жодних підозрілих татуювань, знаків та пентаграм19.

Вже у квітні 1847 р. Київський генерал-губернатор декілька разів просив Шефа Жандармів Імперії надіслати йому із Санкт-Петербурга до «матері міст Руських» копії всіх документів, що так чи інакше стосувалися розслідування справи КМТ. Враховуючи ж той факт, що генерал граф О.Ф.Орлов охоче на дане прохання Бібікова зголосився й, наказавши скріпити наявне діловодство своїм підписом чиновнику центрального апарату Третього Відділення, надвірному раднику Нордстрему, відправив потрібні папери до Києва, стає зрозумілим, що процес розслідування злочинів кирило-мефодіївців, «перерісши» межі столиці, потребував (навіть із врахування досить поблажливого ставлення до них з боку самого Царя) вже участі в ньому і співробітників регіональної жандармерії20. Цю думку підтверджує й датоване 9 червня 1847 р. службове розпорядження начальника ОКЖ керівникові дислокованого у м.Вільно V-го жандармського округу, генерал-лейтенанту Олександру Андрійовичу Шнелю21 з наказом «доручити жандармським штаб-офіцерам ввіреної Вам округи, а особливо, - в Малоросії, щоб вони, їз свого боку, спостерігали, однак, - самими обережними й непомітними засобами, без усіляких переслідувань, за можливими співучасниками українсько-словянської справи, доповідаючи мені про все, що буде заслуговувати на увагу»22.


16 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.38 - 39.

17 Цит. за: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.43 - 44.

18 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.51, 52 – 53, 105.

19 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.44.

20 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.72 – 74, 76 – 77.

21 А саме він наглядав тоді за більшою частиною під російської України. – О.М.

22 Більш докладно про це див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.79 – 81.

Волинська губ. В середині червня 1847 р., співробітники місцевої політичної поліції, через обер-офіцера Корпусу Жандармів по даній території, підполковника Арандаренко, отримали настанову начальника розташованого тоді в Одесі IV-го жандармського округу23 генерал-лейтенанта графа Петра Федоровича Буксгевдена24 уважно відслідковувати адреси й маршрути перебування в краї випускників та студентів Київського університету Святого Володимира, які могли б мати щонайменше відношення до «мефодіївців»25.

Київська губ. 22 березня 1847 р. місцевий генерал-губернатор Д.Г.Бібіков, за вимогою Шефа Жандармів графа О.Ф.Орлова, розробив низку оперативних заходів по відношенню до приналежних щойно викритому антиурядовому КМТ (див. вище. – О.М.) «Костомарова, Посяденки, Марковича, Тулуба, Андрузского и Шевченки»26, безпосереднє виконання яких покладалося «на Київського цивільного губернатора з попечителем Київського учбового Округу та Корпусу жандармів полковника Андрія Дементійовича Бєлоусова 1-го»27.

Слід відзначити, що саме ця «трійця», залучивши до справи відомих нам генерал-майора Траскіна та його помічника, колезького радника Юзефовича, вельми хутко взялася до справи. Вже 30 березня чиновники регіональної жандармерії та поліції вчинили під їх керівництвом раптові обшука в помешкання усіх вищепойменованих осіб. В результаті чого на квартирах колишнього студента А.Марковича й казеннокоштника Посяденко було знайдено різного типу сумнівні папери, у викладача історії тамтешнього університету Костомарова, - фрагменти їм самим зробленого перекладу одного з революційних польських творів та золоте кільце з написами «Кіріє елейсон» (зовнішня сторона) та «Св. Кирило та Мефодій» (внутрішній бік). В той же час в Андрузького не знайшли нічого підозрілого, оскільки він, як з’ясувалося потім, встиг перевезти усі свої речі до батьків у Пирятин; нічим закінчилися й заходи стосовно Тулуба й Шевченко, так як перший не зберігав у себе нічого протизаконного, а другий просто не мав власного житла в Києві.

Тоді ж розпочався детальний аналіз змісту вилучених матеріалів, доправлених пізніше, у супроводі поліцейського офіцера та одного з жандармі, до центрального офісу Третього Відділення, а також запис показань революціонерів.28 Наприклад, 30 березня 1847 р. штаб-офіцер ОКЖ по Київській губернії, полковник (або, як зазначено у відповідному документі, - «жандармский штаб-полковник») І.Д. Бєлоусов 1-й приймав участь «в задавании вопросов» «мефодіївцю» О.Д.Тулубу29, а 3 квітня – його «соратнику» по товариству, В.А.Марковичу, причому останньому з них було задано 10 питань з приводу того, а) з ким з кирило-мефодіївців він частіше за все контактував й листувався, б) де, за яких обставин та наскільки часто зустрічався з іншими революціонерами, в) що всі вони планували здійснювати по відношенню до поміщиків та селян.30 А ще трохи пізніше, 20 травня 1847 р., він, разом із дійсним статським радником Пісарєвим, «розмовляв» й з причетним до «кирилівців» чиновником М.А.Рігельманом31.

З іншого боку, саме київські жандарми уважно відслідковували можливі «контакти» й навіть долю речей затриманих. 17 червня 1847 р. полковник Бєлоусов розпочав спостереження за усіма мешкавшими тоді на Київщині студентами, котрі могли мати хоча б опосередковану причетність до КМТ32. У квітні 1849 р. агенти регіонального відділку політичної поліції Імперії, за вимогою свого столичного Шефа, займалися розшуком книг Гулака, що, як виявилося, «згідно до прохання Костомарова, були віддані проживавшій тоді в Києві пані Мазуровій, і їх, як це випливає із взятого з неї, Мазурової, пояснення, вона сама відіслала йому, Костомарову, в Саратов, причому серед надісланих туди книг знаходяться, можливо, й книги, що належали колезькому секретареві Гулаку»33. Весною та літом 1860 р. аналогічні заходи проводилися і стосовно костомарівського архіву. З тією лише різницею, що ініціатором виявлення його у столиці Імперії був новий «головний начальник Третього Відділення Його Імператорської Величності канцелярії» генерал-адъютант князь В.А. Долгоруков», а на берегах Дніпра, - нещодавно призначений на посаду Києвського військового, Подільського і Волинського генерал-губернатора князь Ілларіон Ілларіонович Васильчиков34.


23 В межі якого входив, зокрема, й Південно-Західний край. – О.М

24 Роки життя - 1790 – 1863; на зазначеній посаді перебував впродовж 1842 – 1850 років. – О.М.

25 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.82 – 83, 476 - 477.

26 При цьому нормою життя була розписка наступного змісту, що її давав кожен, хто втрапив до приміщення як центрального офісу, так і місцевих осередків вітчизняної політичної поліції: «1847 г. апреля 19 дня я, нижеподписавшийся, сим обязуюсь никому не объявлять о том, что я был потребован в III Отделение С. Е. И. В. канцелярии и что бумаги мои были рассматриваемы; в противном же случае подвергаю себя строгой ответственности по законам» - Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С.– С.192.

27 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.31.

28 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.244 – 246, 248 – 249.

29 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.179 – 180.

30 Будучи хоробрим тільки на словах, Маркович на допиті «здав» абсолютно всіх, назвавши, без особливого тиску з боку жандармів, більш ніж 15 прізвищ тих, з ким він мав зустрічі та вів розмови злочинного характеру. – Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.83 – 84.

31 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.153 – 154.

32 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.82 – 83.

33 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.205.

34 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.360 - 362.

Разом з тим місцеві охоронці, задіяні у справі кирило-мефодіївців, виконували й супроводжувальні функції. Твердити подібне нам дозволяє, зокрема, датована 17 квітня 1847 р. й підписана старшим чиновником Поповим квитанція, у відповідності з якою доставлений із Києва до столиці Імперії у супроводі «наглядача Києвської поліції Лобачевского» та під конвоєм одного з київських жандармів ад’юнкт-професор Костомаров «з його речами прийнятий в цілості у Третє Відділення Власної ЙІВ канцелярії разом із належними йому паперами»35. Аналогічний клопіт випав їм і стосовно «мефодіївця» Т.Г.Шевченка, котрий тоді ж потрапив до Санкт-Петербургу «під суворим караулом при одному поліцейському офіцерові та рядовому жандармі»36. 21 квітня 1847 р. «поліційний чиновник за сприяння жандарма віз до столиці і причетного до справи студента Посяду»37, а рядовий Київської жандармської команди М.Коломійцев був тим державним службовцем, котрий доправляв на береги Неви заарештованого поліцією Г.Л.Андрузького38.

У відповідності до юридичних норм Російської Імперії, київські «голубі мундири» здійснювали й таємний нагляд за ненадійними в політичному відношенні особами, в тому числі, - за адептами розгромленого Кирило-Мефодіївського товариства. Зокрема, у квітні-травні 1851 р. саме вони, реалізуючи наказ Шефа Жандармів та розпорядження генерал-майора ОКЖ Андрія Олександровича Куцинського, спостерігали за кожним порухом колезького асессора Костомарова, який, відбуваючи заслання в Саратові, в зазначений період часу прибув до Києва «задля вступу там у дружинні стосунки з дівицею Аліною Крагельською»39. У 1859 р. в їх полі зору опинився співучасник вищеназваного Костомарова по КМТ Шевченко, чию нігілістичну поведінку краще за все ілюструє таємне донесення до Санкт-Петербургу, князю В.Долгорукому 1-му, обер-офіцера Корпусу Жандармів по Київській губернії підполковника І.С.Грибовського від 26 липня 1859 р. за №155. Із змісту якого видно, що, прибувши 12 липня 1859 р. до м.Межиричі на Черкащині з метою купівлі «пустопорожнього місця для будівництва власної садиби», Кобзар, у присутності службовців тамтешньої економії, дворян Вольского, Козловского, Хилинского, Молендского та селянина Т.Садовського, нахлебавшись горілки, «почав лаятись, промовляючи страшенні богохульства, стверджуючи, що Бога немає, а Матір Божу називаючи покриткою, визнаючи лише вірування в Ісуса Хреста й то не як в Бога, а як в людину, котра розумом своїм заслужила довічну між людьми повагу до себе. Того богохульства свого Шевченко тепер зрікається, але він дійсно, перебуваючи в нетверезому стані, промовляв вищезазначені слова, і з цієї причини, за розпорядженням Його Сіятельства, пана генерал-губернатора, Шевченка чекають в Києві»40.


35 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.250.

36 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.198 – 199; Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.25 - 26.

37 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.28.

38 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.414 – 415.

39 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.341.

40 Див.: Общественно-политическое движение на Украине в 1856 – 1862 годах. – Сб. док. и материалов. – В 2-х томах. – Т.1. – К., издательство АН УССР, 1963. – 376 С. – С.24; Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.371 – 372.

Однак у Тараса Григоровича знайшлися досить високі покровителі41, спираючись на авторитет яких, майбутній класик української художньої літератури 6 серпня 1859 р. подає Київському генерал-губернатору власну пояснювальну записку. Де, ігноруючи наявність чисельних свідків його злочину та переставляючи все з ніг на голову, присягається в тому, що завжди вважав Христа Богом та Спасителем людства, а Діву Марію, - святою жінкою, перед якою всі православні повинні благоговіти42. У свою ж чергу князь І.І.Васильчиков, навіть не перевіривши ці «поетичні откровення», через тиждень відправив безпосередньо Шефові Жандармів свій рапорт, що закінчувався наступним чином: «Розмірковуючи над поясненнями Шевченка, я дійшов висновку, що зведене на нього звинувачення могло виникнути через непорозуміння осіб, з якими він вів розмову, або ж було викликане незадоволенням іронією його над одним із співбесідників, Козловським, й різкими відповідями Шевченки на богословські розмови цього останнього. Тому, не надаючи даній справі особливого значення, я залишив її без наслідків і дозволив Шевченкові, у відповідності до висловленого ним самим бажання, повернутися до Санкт-Петербургу»43. Втім, не дивлячись на всі ці, так би мовити, «теми з варіаціями», очолювач «голубих мундирів» поклав на цей лист Київського генерал-губернатора наступну, вельми красномовну, резолюцію: «Попри все, тут Вами викладене, Вам належить, викликавши до себе Шевченко й, зробивши йому суворе попередження, від себе додати, щоб він в подальшому був вельми обережним; в протилежному ж випадку щоб він не нарікав на нас за ті наслідки, які він може на себе накликати»44.

Співробітники місцевої філії Третього Відділення нерідко були тим останнім бар’єром, об який розбивалися усі спроби колишніх кирило-мефодіївців, спекулюючи такими поняттями, як «каяття», «помилування» та «амністія», знову утвердитися на ниві інтелектуального життя регіону45. Крім того, у справі протистояння з КМТ київські жандарми, окрім штатаних працівників, мали й своїх добровільних помічників. Один з яких, багатий чернігівський поміщик Никодим Павлович Парчевський (1813 – рік смерті невідомий), у своєму листі від липня 1861 р. повідомляв, «що в Каневі, на могилі Т.Г.Шевченко, існує змова»46.

Подільська губ. Наприкінці березня 1847 р. місцеві спецпризначенці, будучи задіяні Третім Відділенням у справі ліквідації «кадру» та наслідків діяльності вже відомого нам із попередніх сторінок Кирило-Мефодіївського товариства, розпочали процедуру затримання тих з його членів, хто перебував на ввіреній їм території. Так, один з прапорщиків губернської жандармерії здійснював оперативну розробку підпоручика Азовського піхотного полку М.Х.Бушена, в ході якої було встановлено, що зазначений «братчик», – дворянин за походженням, син генерал-лейтенанта та випускник Пажеського корпусу, з грудня 1845 по жовтень 1846 р. перебував у Полтавському Кадетському корпусі, а потім, - «постійно при службі» в подільському містечку Тульчин47.

Полтавська губ. Відразу ж після арешту «лідера» КМТ Гулака та його однодумців на місцях всіх їх було наказано терміново доправити в головну штаб-квартиру політичної поліції Імперії «для опитування й зняття показів». Архівні документи свідчать, що, подібно до своїх колег з берегів Дніпра, затриманого по цій справі у Полтаві випускника філософського факультету Київського університету Святого Володимира О.О.Навроцького в другій половині квітня 1847 р. до «Північної Пальміри» супроводжував один із співробітників регіонального осередку вітчизняної політичної поліції, котрий «на прогінні й добові гроші по доставці цього арештанта витратив 435 рублів 4 ½ копійки сріблом»48.

До компетенції крайової жандармерії входили й наглядові функції. Зокрема, на початку березня 1849 р. спеціальним розпорядженням Начальника Третього Відділення графа Орлова на ім’я начальника V-го округу Корпусу Жандармів О.А.Шнеля було запроваджено нагляд за прибувшим на територію губернії «мефодіївцем» Посядою49. 11 грудня 1856 р. новий керівник Третього Відділення, князь В.О. Долгоруков 1-й наказав жандармському генералу Шнелю встановити пильне спостереження за вже відомим нам Андрузьким, котрий, за наявною в розпорядженні «голубих мундирів» інформацією, мав намір відвідати Полтаву50. Після 23 травня 1859 р., виконуючи розпорядження свого петербурзького керівництва, тодішній Полтавський губернський штаб-офіцер КЖ, полковник Лаптєв, узяв під щільну опіку художника Шевченко51. Коли ж на початку 1862 р. жандармам стало відомо про намір «мефодіївця» Куліша оселитися в місті над Лтавою, змінивший щойно згадуваного нами Лаптєва полковник Окремого Корпусу Жандармів Бєлов, враховуючи авторську популярність вказаної особи на теренах Малоросії, вже 9 лютого надіслав з цього приводу до столиці упереджувальну записку52. У відповідь на що як Шеф Жандармів, так і, з його подачі, - керуючий Третім Відділенням генерал-майор Г.М. Потапов, наказали начальникові полтавських спецпризначенців, у разі появи Куліша в місті, встановити за ним «таємний жандармський нагляд й про поведінку доповідати регулярно»53.


41 Так, Президент Академії мистецтв, Дочка Імператора Миколи І-го, Її Імператорська Високість Велика Княгиня Марія Миколаївна дозволила йому подорож на Південь, а Міністр Імператорського Двору граф Фредеріхс «выхлопотал для него по этому поводу специальное увольнение в отпуск». – Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.375 – 376.

42 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.375 – 376.

43 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.373 – 374.

44 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.374.

45 Як це було, зокрема, у червні 1860 р., коли Шеф Жандармів Долгоруков, не без підказки своїх місцевих колег на чолі з підполковником Грибовським, намагався завадити виходу в світ, під егідою того ж таки Білозерського, журналу «Основа». - Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.466.

46 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.644.

47 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.182.

48 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.42 – 43; Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.381 - 382.

49 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.44 - 45.

50 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.603.

51 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692. - С.643.

52 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.190 – 191.

53 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.194.

Таврійська губ. Подібно до своїх київських колег, спецпризначенці цієї частини Новоросії свою участь в боротьбі з деструктивним впливом на оточуюче населення так званих кирило-мефодіївців вбачали перш за все в тому, щоб, в разі появи кого небудь з цих революціонерів в їх регіоні, тримати їх під ефективним, непомітним для стороннього ока, контролем. Наприклад, коли вже відомий нам Костомаров, чиє здоров’я потребувало щонайменше трьохмісячного перебування в Ялті, влітку 1852 р. переїхав сюди «для користування морськими ваннами», він майже зразу опинився під опікою місцевих жандармів. Які, виконуючи розпорядження а) із столиці – Л.В.Дубельта, б) з Вільно, - генерала ОКЖ О.О.Шнеля, «водили» його по цьому південному курорту, що називається, з ранку і до вечора54.

Херсонська губ. Ув’язнивши безпосередніх учасників КМТ, «голубі мундири» країни взялися ретельно перевіряти на благонадійність також їх найближче, в першу чергу, - родинне, оточення. Зокрема, виконуючий обовязки Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора генерал-лейтенант П.І.Федоров вже у березні – на початку квітня 1847 р. доручив «особливому жандармському чиновникові таємними способами» зібрати максимум свідчень стосовно місцевого коріння й перебування на Херсонщині Гулака. В ході цієї оперативної розробки було встановлено, що «відставний чиновник 7 класу Іван Гулак», який на кожному кроці твердив, що довгий час мешкав в посаді Нова Прага Олександрійського пов., насправді ж там ніколи не жив, а з вересня 1846 р. переїхав разом із родиною в невеличкий маєток в селі Миколаївка (Гулаківка також), «де й нині перебуває». «Із сусідами своїми, - читаємо в одному із відповідних рапортів, - зазначений Гулак живе мирно, із селянами поводиться м’яко й поблажливо. Що ж стосується нагляду за ним, то, «в исполнение секретного предложения Вашего Сиятельства от 29 истекшего марта № 487, - доповідав графу Орлову 26 квітня 1847 р. саме з цього приводу виконуючий обов’язки Новоросійського і Бессарабського генерал-губернатора генерал-лейтенант П.І.Федоров, - о дознании под рукою о поведении, образе мыслей и степени благонамеренности жительствующего в Херсонской губ., в посаде Новая Прага, помещика, отставного чиновника 7-го класса Ивана Гулака командирован был мною особый жандармский чиновник для собрания на месте самым секретным образом означенных сведений.Чиновник этот ныне доносит мне, что по тщательном секретном разведывании дознано, что отставной чиновник 7-го класса Иван Иванович Гулак не живет и никогда не жил в посаде Новая Прага, но что он, имея в Херсонской губ., в Александрийском уезде, деревню, называемую «Николаевка» (она же Гулаковка), находящуюся от Новой Праги в 70 верстах, в сентябре месяце 1846 г. переселился в это имение со всем семейством на постоянное жительство, где и ныне находится; до того же времени он постоянно проживал в Полтавской губ. в собственном имении его и приезжал в Николаевку временно, в случае надобности, и что со времени поселения Гулака на жительстве в Александрийском уезде он ни в каких дурных и противозаконных поступках не замечен, с соседями живет мирно, с крестьянами обращается кротко и снисходительно; что же касается до образа его мыслей, то по недавнему пребыванию его в Александровском уезде разведать было невозможно, ибо никто из соседей-помещиков коротко его не знает»55.

Чернігівська губ. По лінії спостереження за членами КМТ та їх родинами довелося працювати й співробітникам цього регіонального відгалудження загальноімперського по формі і суті Третього Відділення. Зокрема, коли у травні 1847 р. постало завдання з максимальною точністю відслідкувати родинні й дружні зв’язки вже відомого нам «мефодіївця» Чижова, це нелегке завдання майстерно виконав ОКЖ полковник Лівенцов, який про ту свою роботу наступним чином доповідав О.Ф.Орлову: «Во исполнение секретного предписания Вашего Сиятельства, основанного на Высочайшей Воле Государя Императора от 29 апреля № 684 14, имею честь почтительнейше донести, что по секретным и самым незаметным удостоверениям моим о близких дружеских отношениях в Новгород-Северске с дамою или девицею находящегося ныне в Венеции отставного адъюнкт-профессора Федора Чижова оказалось следующее.

Профессор Чижов в прошедшем году, проживая несколько месяцев Новгород-Северского уезда в деревне Леньках, в доме помещика отставного штаб-ротмистра Михаила Андреева Маркевича, вместе с ним и женою его Екатериною Васильевною, урожденною Лобисевич, часто гостил у новгородсеверского дворянского предводителя Михаила Ханенко, бывали в Новгород-Северске и ездили в Полтавскую губ.; а также жена Маркевича одна с Чижовым приезжала в Новгород-Северский. На этом и на долгом проживании Чижова в доме Маркевича основывают в уезде свои заключения и дружескую связь Чижова с домом Маркевича относят, собственно, к жене его, любительнице литературы. Кроме сей связи, Чижов ни с кем из дам или девиц Новгород-Северского уезда в дружеских отношениях замечен не был. Из-за границы Чижов писал к Маркевичу письмо, но о настоящем содержании его узнать трудно»56. Трохи згодом, влітку 1850 р., подібна ситуація склалася й навколо особи пані О.М.Куліш, яка «по выданному ей билету выехала в означенный регион для свидания с родственниками жены чиновника 9-го класса Кулиша, прикосовенного к делу об открытом в 1847 году Украино-славянском тайном обществе», причому начальник 5-го округу КЖ О.А.Шнель отримав датований 12 червня припис самого Шефа Жандармів про те, «дабы за госпожею Кулиш, по прибытии ее, имелось секретное наблюдение и со стороны Корпуса Жандармов»57. Приблизно те ж саме можемо говорити й стосовно відвідин 12 квітня 1851 р. розташованого на хуторі Матронівка Борзенського пов. будинку своєї матері «мефодіївцем» Білозерський (більш докладно про нього див. вище. – О.М.), котрий, у відповідності до наказу графа О.Ф.Орлова, продубльованого Харківським генерал-губернатором С.О.Кокошкіним, відразу ж по приїзді був прийнятий чернігівською жандармерією під її щільний контроль58. Не можна обійти увагою й той факт, що за розпорядженням Третього Відділення від 23 травня 1859 р. на адресу губернського жандармського штаб-офіцера, полковника Шульговського, обєктом таємного нагляду місцевих «голубих мундирів» став і Т.Г.Шевченко59.

Таким чином, зібраний в даному розділі конкретно-історичний матеріал дозволяє говорити про те, що:

1. Викрите місцевою владою Кирило-Мефодіївське товариство через деякий час опинилося в полі зору Третього Відділення, яке сконцентрувало усі слідчі дії з цього приводу в своїй центральній штаб-квартирі в Санкт-Петребурзі;

2. Ефективно використовуючи на власну користь такі засоби, як обшук, раптовий трус, індивідуальний допит, очну ставку, тощо, «голубі мундири» Імперії, співпрацюючи з Копусом прикордонної варти й загальною поліцією, досить швидко встановили всю, говорячи російською мовою «подноготную КМТ», що була зформульвана Шефом Жандармів у декількох аналітичних записках, в тому числі, - й на імя самого Миколи Першого;

3. Поруч з чиновниками центрального апарату Третього Відділення й керівництвом Окремого Корпусу Жандармів у знешкоджені КМТ приймали активну участь й співробітники місцевих політичної поліції підросійських губерній сучасної України. Зокрема, саме вони здійснювали затримання членів Товариства, супроводжували арештованих кирило-мефодіївців до санкт-Петербургу й на заслання, слідкували за їх благонадійністю, контролювали кожен повсякденний крок означених революціонерів та їх родичів, друзів і близьких.

Олександр Машкін


54 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.343 – 344, 347 - 348).

55 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.144 - 145).

56 Цит. по: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.3. – К., Наукова думка, 1990, 433 С. – С.220.

57 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.162 - 163.

58 Див.: Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.1. – К., Наукова думка, 1990, 542 С. – С.454.

59 Кирило-Мефодіївське товариство. – Зб. док. і матеріалів. – В 3-х томах. – Т.2. – К., Наукова думка, 1990, 692 С. – С.643.

"ЦАРСКIЙ КIЕВЪ"  25.05.2016

Главная Каталогъ

Рейтинг@Mail.ru